Цигун та культура психічної діяльності у сучасній Україні.
Цигун та культура психічної діяльності у сучасній Україні.
На даний момент, як і на всі попередні, культуру психічної діяльності “мешканців” цієї території можна визначити дуже просто. Попри те, що “мешканці”, як і решта населення планети так чи інакше пристосовуються до тих умов, які їм створює “життя”, воюють, будують, торгують, займаються вихованням, освітою, лікуванням та рештою необхідних занять, їм вкрай важко знайти мотивацію вдосконалити свою психічну діяльність навіть з огляду на те, що вони знають про таку можливість. Окремі приклади індивідуального розвитку нічого для них не доказують, а запозичення з інших культур не налаштовуються на існуючу ситуацію таким чином, щоб змінювати її на краще. Це нівелює значення зусиль у цьому напрямку і стає перепоною на шляху будь-яких змін на краще.
Більше того, сучасна культура психічної діяльності характеризується дуже маленьким обсягом пам’яті про перебіг психічних процесів та відсутністю здатності бачити зв’язок між подіями на проміжках часу, більших ніж їм дозволяє цей обсяг пам’яті. Заважає цьому структура відповідальності, яка побудована у їхньому суспільстві. Тут, нібито, кожен відповідає за свою посаду чи функцію, але у випадку, коли функції не виконуються, цю “порожнечу” ніщо не заповнює і ніхто не бере на себе працю по її заповненню. Це відбувається тому, що вони звикли до того, що отримують гроші саме за невиконання функцій. Вони стають подібні до крану з водою, який постійно або зачинений або відчинений. У любому випадку вони мають нестачу або відсутність того, що розподіляє кран. Коли вони починають розуміти, що вони не отримають цього, скільки не чекай, саме джерело вже буде у такому занепаді, що відновити постачання буде неможливо і їм прийдеться, кожному самостійно, ходити з відрами у пошуках цього, ніби вони живуть не у сучасному світі, а у середньовічному або вже у постапокаліптичному. Це стосується усіх - і заможних і тих, що живуть за межею бідності. “Порожнечі” вистачає на всіх.
Цигун, як практика, що поширена в усьому світі, знайома “мешканцям”. Але кожен розуміє “енергію” за власним розсудом лише тому, що їх власна культура передбачає спочатку уявлення про “енергію” та інші незнайомі феномени, а вже потім намагання підлаштувати їх прояви під уявлення. Це безглуздо, але практика безглуздої діяльності або бездіяльності є складовою частиною культури психічної діяльності “мешканців”, позбутися якої вони не в змозі. Бо позбавлення від цього - це перший крок на шляху до розвитку власної культури психічної діяльності, але, як ми пам’ятаємо, “мешканці” не мають такої мети перед собою, а отже і не роблять цей крок. Таке от порочне коло, яке надійно тримає “мешканців” у рабстві їхнього культурного поля.
Культурне поле як рабовласницька структура для "мешканців"
Культурне поле, у якому існують "мешканці", можна порівняти з рабовласницькою системою, де кожен є частиною великої структури, але не має справжньої свободи. Вони підпорядковані не фізичним кайданам, а тонким, невидимим путам культурних установок і традицій, що століттями формували спосіб їх мислення, поведінки та відчуття реальності. У цій системі вони стають не тільки учасниками, але і носіями цього рабства, відтворюючи його через свої дії та бездіяльність.
Основним аспектом цього рабства є невміння та небажання вийти за межі визначених рамок сприйняття. "Мешканці" сприймають культуру як щось дане, непорушне і стабільне. Їхня психічна діяльність обмежується тим, що їм передали попередні покоління, і вони не вбачають необхідності у змінах, навіть якщо це могло б суттєво поліпшити їхнє життя. Ця інертність, відсутність критичного погляду на власне існування та культурні основи створюють умови для утримання "мешканців" у стані постійної залежності від власного культурного контексту.
З одного боку, культура дає "мешканцям" певні опори: традиції, звичаї, стереотипи. З іншого боку, саме ці опори перетворюються на кайдани, що не дозволяють мислити вільно, критично оцінювати навколишню дійсність і шукати нові шляхи розвитку. Вони сприймають себе як частину системи, але не здатні усвідомити, що вони не просто пасивні гвинтики цієї системи, а й творці власного життя.
Культурне поле стає рабовласницькою структурою також через його здатність контролювати мислення і поведінку "мешканців". Тут, де свобода мислення та саморозвиток вважаються зайвими або навіть небезпечними, панує страх перед невідомим і покаранням за зміни свого життя. Вони бояться покинути комфорт своєї обмеженої свідомості та поглянути за межі того, що пропонує їм їхній культурний контекст. Але саме цей страх, нездатність усвідомити його і як наслідок, невміння подолати його і є ключовим елементом, який закріплює рабське становище "мешканців" у їхній власній культурі.
Ця рабовласницька структура створює ситуацію, коли будь-яка спроба вирватися з неї приречена на провал, якщо "мешканець" не почне змінювати своє сприйняття реальності зсередини. Однак вони не роблять цього, бо не бачать у цьому сенсу. Вони продовжують жити за звичними сценаріями, де кожен крок поза межі цих сценаріїв виглядає як зрада, як відмова від власної ідентичності. Така система не дає можливості змінити культурне поле, оскільки ті, хто перебуває у ній, не усвідомлюють своєї залежності. Вони не бачать себе як творців своєї культури, а лише як тих, хто підкоряється її правилам.
Таким чином, культурне поле стає рабовласницькою структурою для "мешканців", де кожен заздалегідь приречений на обмеження своїх можливостей. І це обмеження проявляється не лише у практиках, пов'язаних із психічною діяльністю, але й у загальному підході до життя. Сприйняття реальності, засноване на застарілих культурних парадигмах, не дозволяє розвиватися, обмежуючи їхній потенціал та можливості, які, можливо, могли б відкритися перед ними у більш вільному суспільстві.
“Віра” як межа розуміння
Дуже важливою особливістю сприйняття світу “мешканців” є їхня “віра”. Вони вже “забули”, що її насадили їм силою і вона не є тим, що можна вважати власним здобуттям. Принципи цієї “віри” буквально забороняють вдосконалювати своє сприйняття, а такі поняття, як “енергія”, “біополе”, “медитація”, “психічна діяльність” та інші вважаються не просто неприйнятними, а й шкідливими. Тобто з 988 року пройшло багато поколінь “мешканців”, а отже й не дивно те, що вони підсвідомо відмовляються розуміти, що таке “енергія” та як з нею взаємодіяти. “Віра” пояснює їм усе без цього. Це “пояснення” повністю блокує їхні розумові здібності та грубо примушує задовільнятись тим, що воно пропонує.
"Віра" створює певний ментальний комфорт, який полегшує існування "мешканців", пропонуючи прості, зручні відповіді на складні питання життя, смерті і всесвіту. Ця система пояснень не передбачає необхідності саморозвитку чи поглибленого осмислення реальності. Тому для більшості "мешканців" немає потреби ставити під сумнів ці догми, бо "віра" задовольняє всі їхні потреби у відповідях. Але саме ця відсутність питань і є головним блоком на шляху до вдосконалення сприйняття.
Блокування розумових здібностей відбувається на підсвідомому рівні. Кожен, хто намагається мислити поза межами заданої "вірою" системи координат, автоматично стає вигнанцем у своєму власному суспільстві. І це не лише через те, що його погляди суперечать прийнятим нормам, але й тому, що така людина починає загрожувати основам цієї рабовласницької структури. "Віра", як і культурне поле, тримає "мешканців" у стані постійної залежності, роблячи будь-які альтернативні шляхи розвитку неприйнятними.
Серед численних аспектів, якими "віра" визначає мислення "мешканців", одним із найважливіших є повна відмова від розуміння і прийняття поняття "енергії". У цьому контексті "енергія" стає тим рубежем, який "мешканці" не можуть перетнути, оскільки їхня "віра" не дозволяє їм навіть уявити можливість її існування. І скільки б вони не медитували, як би не практикували вправи чи асани, все це наштовхується на межу, яку їм неможливо перетнути без "дозволу".
Вони не усвідомлюють, що “енергія” пронизує весь світ і є основою будь-яких процесів - від фізичних до психічних. Натомість "віра" пропонує їм зрозумілі, але обмежені пояснення світобудови, де все вже визначено наперед і немає місця для пошуку або розширення горизонтів.
Це породжує ситуацію, коли "мешканці" свідомо та підсвідомо відмовляються навіть від можливості самопізнання та взаємодії з власною психічною енергією. Вони не бачать сенсу у практиках, які могли б допомогти їм розвинути внутрішню силу або відкрити нові рівні розуміння реальності. Наприклад, практики медитації, спрямовані на пізнання внутрішнього "Я" і роботу з психічною енергією, викликають у них не лише недовіру, але й активний спротив.
"Віра" повністю контролює їхню здатність до мислення і розуміння, перетворюючи їх на пасивних споживачів того, що вона пропонує. Це "пояснення" не просто обмежує їхній світогляд, воно жорстко примушує задовольнятись тим, що є, і не шукати відповіді за межами наданого. Таким чином, "віра" стає невидимим ланцюгом, який зв'язує мислення "мешканців", обмежує їхню свободу вибору та здатність до розвитку.
Самоусвідомлення та усвідомлення навколишнього світу
Якщо почати із самоусвідомлення, то “мешканці” усвідомлюють себе до певної межі. А за цією межею починається те, що не усвідомлюється. Обсяг свідомості від центру до межі визначає ступінь самоусвідомлення, на якому грунтується ясність сприйняття. А від ясності сприйняття залежить те, як усвідомлюється навколишній світ. Що приймається як “реальне”, а що вважається “примарним”. Звісно, якщо б мова йшла про одного “мешканця”, йому самому було б неможливо зробити хибні висновки про власне сприйняття. Тому що це була б суто його власна справа. Але ми існуємо у суспільстві “мешканців” і цей факт робить психічні процеси відкритими до взаємодії. Тим не менше, здається, що немає критерію, щоб визначити “реальність” того, що ми сприймаємо. Але справа у тому, що такий критерій існує. Це - “енергія”. І її рух здійснюється за певними законами, які “мешканці” могли б пізнати, якби вони мали здатність бачити зв'язок між своїми внутрішніми станами та зовнішніми явищами. Саме “енергія” є тим ключем, який дозволяє з'єднати два світи - внутрішній і зовнішній, і визначити, що є реальним, а що лише продуктом обмеженого сприйняття. Однак, для того щоб це стало можливим, "мешканцям" потрібно було б розширити межі свого усвідомлення.
Тут ми стикаємось із проблемою: "мешканці" здебільшого не здатні побачити ці межі, оскільки їхня культура і соціальні структури побудовані таким чином, що сприяють підтриманню саме цього обмеженого рівня самоусвідомлення. Вони звикли бачити світ через призму своєї "віри" і приймати надані їм відповіді без критичного осмислення. Відсутність глибокого усвідомлення себе та своїх зв'язків з навколишнім світом створює ілюзію, що реальність, яку вони сприймають, є остаточною і незмінною.
Якщо б "мешканці" почали розуміти, що їхнє самоусвідомлення і сприйняття реальності залежать від рівня їхньої внутрішньої енергії, вони змогли б змінювати свій світогляд. Якщо почати взаємодіяти та працювати зі своєю “енергією”, вона поступово відкриває нові рівні свідомості, які дозволяють бачити реальність у її більш широких аспектах. Це перетворення є не тільки індивідуальним процесом, але і можливістю змінити колективне сприйняття суспільства.
Однак, "мешканці" цього не роблять через страх перед невідомим. Їхній страх підживлюється системою, що не зацікавлена у розвитку індивідуальної свідомості. Ця система, яка є рабовласницькою структурою, контролює рівень свідомості та обмежує розвиток. Вона “зачіплює” сприйняття “мешканців” за те, що вони мають вважати найціннішим, а потім шантажує їх на цьому. Наприклад, “мешканці” зачеплені за “життя” без обґрунтування цінності його як процесу, контроль над яким нібито належить “мешканцям”. Акцент робиться лише на задоволенні, яке не є “результатом” цього процесу, як і “страждання”, а лише його атрибутом. Погрожуючи втратою “життя”, “мешканці” примушують одне одного до існування у рабовласницькій системі. Тому для більшості “мешканців” стає неможливим переступити межі свого звичайного сприйняття і усвідомити, що реальність набагато глибша, ніж здається на перший погляд.
Світло, що яскравіше за світло і темрява в глибині темряви
Казки “мешканців”, що вони розповідають своїм дітям, сповнені боротьби зі злом, яке вони намагаються перемогти. На жаль, практично у всіх казках, вони великодушно відпускають майже переможене, недобите зло, наївно сподіваючись, що воно після цього перестане бути злом. “Мешканці” ніколи не допускають думки, що казки можна переписати, як і їхні “святі писання”. Вони просто “вірять” у те, що читають.
Як неможливо “мешканцям” уявити, що існує світло, яскравіше за те, що вони бачать, так само неможливо їм уявити, що існує темрява, темніша за ту, що вони знають. Так само неможливо їм уявити, що існує світ “навколо” того світу, у якому вони існують. Без сприйняття енергії та розуміння її законів, “мешканці” будуть вважати, що жити краще можливо лише у казці, у міфі, який вони почули у дитинстві. Але вони не здогадуються, що кінець міфу дехто переписав. І переписав не на краще, а так, щоб він служив тим, хто тримає їх у темряві. Темрява, про яку йдеться, це не просто відсутність світла, це відсутність глибокого розуміння, відсутність зв’язку з внутрішньою енергією, з тією правдою, що існує поза межами звичайного сприйняття “мешканців”. Вони ніби ходять лабіринтом, створеним для того, щоб вказувати їм хибні виходи, марно шукаючи порятунку у “житті”, яке запрограмоване для задоволення або страждання.
Цей лабіринт не просто структура, що обмежує їхній рух; це модель їхнього мислення, яка переписана сотні разів. Мов хтось узяв їхні початкові сценарії, де була можливість свободи, і замінив їх на пастки, що ґрунтуються на страху втратити те, що вони вважають найціннішим - своє “життя”, яке їм насправді не належить. Цінність, що вони приписують цьому життю, залежить від зовнішніх атрибутів, на які їх вчать звертати увагу: комфорт, матеріальне благополуччя, безпека. Ці атрибути, мов приманка, утримують їх у рабстві. Вони забули, що це має бути прямим наслідком гармонійного існування.
Темрява ж, яку вони бояться, це не лише страх перед смертю або втратою матеріальних благ. Це страх перед невідомим, перед тим, що вони можуть знайти за межами свого сприйняття, якби мали сміливість заглянути в цю глибину. Ця темрява є лише дверима, які потрібно відкрити. Проте вони не бачать цієї двері, бо їх навчено, що темрява є виключно ворогом, а не провідником до чогось більшого.
Світ “навколо” їхнього світу існує як паралельна реальність, до якої вони не мають доступу через свою обмеженість. Уявіть, що цей світ схожий на дзеркало, яке відображає не те, що ми хочемо побачити, а те, що ми відмовляємося визнавати. Коли “мешканці” дивляться в це дзеркало, вони бачать лише відображення своїх страхів, а не реальну суть. Вони бояться побачити справжнє обличчя, бо їм здається, що воно буде спотвореним, далеким від того, що вони звикли бачити у своїх ілюзіях.
Але тим, хто має мужність подивитися глибше, відкривається інший простір. Цей простір можна порівняти із новим горизонтом, де реальність розширюється, а межі зникають. Це світ енергій, де світло і темрява не є протилежностями, а двома сторонами однієї монети, і де кожен процес має свою причину і свій наслідок. У цьому світі “мешканці” могли б побачити істинну природу всього, що їх оточує, якби тільки захотіли вийти за межі нав'язаних їм обмежень.
Цей світ існує “навколо” їхнього, мов шар, який накладений на їхню реальність, але залишається невидимим для тих, хто не шукає його. Це світ, де закони “енергії” управляють усім, і де свобода не означає втечу від обов’язків або насолод, а стає можливістю брати участь у глибокому процесі творення і зміни.
Однак “мешканці” вважають за краще залишатися у своєму звичному світі, де “віра”, казки і міфи з дитинства стали тим самим лабіринтом, що тримає їх у неволі. Вони не допускають можливості, що кінець міфу можна було переписати для іншого, вищого рівня свідомості, і саме це є причиною їхнього замкнутого кола існування.
Олег Думанський 6 вересня 2024 р.