ПРАГМАТИЗМ
ПРАГМАТИЗМ.
“Прагматизм” – це вже давно відомий бренд, який має гарну репутацію дієвого засобу від деяких “хвороб” та розладів ментальної функції людини. Прийняття прагматизму людиною завжди приводить її у стан з додатковою потужністю “внутрішнього освітлення”, що дозволяє навести більшу чіткість, різкість та контраст на дії та справи людини. Особливо корисне прийняття прагматизму масово у тих суспільствах, які опинились у стані війни, свавілля або колонізації. Прагматизм завжди допомагає приймати рішення, що забезпечують виживання та перемогу над негараздами. Особливо важливо, в такому контексті, вбудувати прагматизм в систему освіти та навчання, щоб наступне молоде покоління людей змогло почати виводити своє суспільство на кращий рівень його добробуту та благоустрою, як цього і прагнуть майже всі його розумні члени.
Тривалий та складний процес навчання людини, перш ніж вона усвідомить важливість вибору напрямку власного життєвого шляху, здається природним. Але складність цього процесу не гарантує його ефективності. А саме ефективність навчання впливає на цей вибір людини. І коли системи виховання і освіти покоління за поколінням випускають у суспільство людей, що не здатні до гармонійного співіснування та праці, з'являється висновок, що системи пошкоджені, а їхня вразливість характеризує процес навчання не таким вже й природним.
Більше того, так само неприродними виглядають суспільні уклади людства. А їхні досягнення символічно відображають внутрішній стан суспільства, його стан «здоров'я». Що для них є головним, можна зрозуміти по тому, чому і як вони навчають своїх дітей. Тобто, якщо ви приводите до навчального закладу свою дитину і бачите гарний фасад, ви сподіваєтесь на те, що її так само гарно будуть там навчати. Ви, разом з дитиною, сповнені ентузіазму та трепітного відношення до “храму” (маленькому чи великому) науки та освіти. Але не пройде й півроку, як ваша дитина просто поповнить собою групу “істот”, які сіють навколо себе сміття та безлад. Вони швидко зрозуміють сенс “навчання” і не захочуть чинити інакше, залишаючи вас у розпачі. А все це тому, що ми звикли довіряти системі, бо, нібито, самі створили її. І не повинні витрачати свій час та сили на детальний моніторинг кожного учбового закладу.
Звісно, система вже давно нас обманює. Починаючи з приховування від людини мети її існування і продовжуючи усіма існуючими уявленнями про світ. Тому тут і зараз ми відкидаємо їх усі, щоб отримати можливість усвідомити вірні уявлення. Назвемо це першим актом прагматизму. І після цього перше важливе для людини запитання буде таким – де вона є?
Так, варто озирнутись і уважно роздивитись все те, що оточує людину. Звісно, відповідь буде проста та очевидна. Але людині потрібно продовжувати запитувати, збільшуючи масштаб. І тут не обійтись без науки, яка почне підказувати людині відповіді. Але ні, підказки не приймаються, бо за прагматичним підходом людина має скористатись лише тим знанням, яке здобула самостійно, а не повірила комусь на слово. Отже, через певний час людина має вимовити чарівні слова – “не знаю”, що означає, що людина знаходиться у певному місці посеред невідомого.
Тепер, друге важливе для людини запитання – для чого вона у певному місці посеред невідомого? Або, як ставлять питання носії нашої національної ідеї – а нАшо вона там? Для пошуку відповіді подивимось на людину, не використовуючи жодних уявлень про неї. Цей погляд не зможе бути ніяким іншим, крім прагматичного, тому що оцінювати людину, не маючи жодних про неї уявлень, ми зможемо тільки по її діям. Її дії привели людину у певне місце посеред невідомого. І перше, що ми побачимо далі, це те, що переважна більшість людей живе там для того, щоб тяжко працювати. Значно менша частина людей теж живе, щоб працювати, але не так важко. І зовсім маленька частина живе паразитуючи на усіх інших. Отже, перший висновок: призначення людини – «праця».
Додамо трошки сумніву. А може ні? Можливо людина створена для щастя, кохання, самопізнання, свободи, творчості та ще для багато чого іншого? Ну тоді давайте тепер подивимось на результати цієї «праці». Прагматичний спосіб оцінки – це перевірка працездатності істин, понять та висновків, тобто їх ефективності у застосуванні до світогляду людини, який має проявлятись у її діях.
І ми побачимо, що дії людини обмежуються такою «працею», яка приводить людину в результаті знову до такої ж самої «праці». А це означає, що весь пласт гуманітарних, соціальних та релігійно-містичних знань з їхніми міркуваннями, пропозиціями, практиками, поясненнями сенсу та висновками відіграє відволікаючу від суті та розважальну роль для людини. Десь у глибині структури знань людства закралася похибка, або вона була зроблена навмисно, щоб людство постійно “пробуксовувало” у своїй еволюції.
Щоб знайти та виправити її спочатку для себе, прагматизм пропонує визначати свідомість людини як те, що надає сенс змісту досвіду життя, який сприймається як безперервний потік. Свідомість людини є атрибутом сприйняття того виміру її існування, де вона “працює”. Отже ще одним важливим актом прагматизму буде приєднання людини до просторово-часового континууму через її свідомість яка має бути присутня в тілі. Бо саме у ньому відбувається та ним виконується “праця”. Все, що корисно для тіла, корисно і для самої людини. Тому що саме через нього людина може бути більш чи менш усвідомленою через відчуття.
А система чинить так, що закінчивши навчання в учбових закладах, групи “істот”, які отримали там замість знань – рефлекси, майже такі самі, як у собаки Павлова, зазвичай приступають до зовсім не такої “праці”, на яку вони “вчились”, майже автоматично, переконані у тому, що нічого не зміниш. Таким чином, незалежно від того, чи стає людина частиною системи, чи служить їй, всі її уявлення так чи інакше будуть пристосовані просто до “праці”. Певною мірою це викликає захоплення – як такі різноманітні, багатоскладнослівні та дуже важливі вчення призводять у результаті до підримки та обгрунтування “праці”. Навіть прагматизм, якщо його використовувати для досягнення якоїсь певної мети у процесі виживання, може вважати за потрібне застосування деградації в залежності від ситуації і беззаперечно довести доцільність та необхідність вести себе як вищезазначена група “істот”.
Отже, людина не може не “працювати”. Це буде ще одним важливим прагматичним висновком. Тож чому б їй не “попрацювати” і над собою? І у цей момент виникає третє прагматичне запитання – хто вона є? Прагматизм закликає дати таку відповідь, щоб у подальшому людина залишилась живою і досягнула успіху у своїй “праці”, тому що лише така відповідь і буде істинною для неї. І лише після цього, тобто через певний плин часу-простору-подій, людина зможе перепитати – “нє, ну а взагалі хто вона є?” - Ні, ми поставили це питання лише для того, щоб людина “попрацювала” над собою. А цей процес завжди починається з діалогу. У даному випадку - з внутрішнього діалогу. Тобто, з процесу комунікації.
Той факт, що людині потрібно пізнавати себе не тількі глибинно, по суті, але й поверхнево, по формі, означає, що її “я” складається, як мінімум, із двох різних сутностей, одна з яких “обслуговує” іншу. І внутрішній діалог може вестися як між ними, так і між уявними образами “я”. І якщо людина не вміє зробити цей діалог конструктивним, вона і поводити себе буде відповідно. Така поведінка неприйнятна для таких “я”, які завдяки конструктивному і прагматичному діалогу здобули знання про свої можливості і їх межі та усвідомили міру відповідальності одне перед одним за свободу спільних дій. Такі люди тримають “істот” на відстані або за гратами та не дозволяють їм втручатися у власні справи, в тому числі і у процеси комунікації, спілкування з іншими людьми.
І це ще один важливий принцип прагматизму у коммунікації – спілкуйся тільки відповідно до власної усвідомленої мети або вимушено, коли система примушує до спілкування. Прагматизм визнає лише необхідне знання - не задавай питань, якщо не знаєш, що робити з відповідями. Для чого тобі це знати?
Людина, що прийняла прагматизм, у процесі спілкування має усвідомити власні внутрішні протиріччя та позбутись їх. Без цього про шлях до розвитку не може бути і мови. Протиріччя – це коли людина прагне поводити себе розумно, а на ділі постійно потрапляє у халепи. Прагматизм допомагає усунути протиріччя між бажаннями та прагненнями, намірами і діями, словами та справами. Першим кроком треба усвідомити існування протиріччя, а другим кроком застосувати до нього парадокс. Наприклад, факт, що людина не може не “працювати”, вступає в протиріччя із фактом, що якщо людину не примусити, вона нічого робити не буде. Прагматичний парадокс інтегрує ці факти і приводить у стан, коли людина починає “працювати не працюючи”. Тому що тільки “не працюючи” людина дійсно може еффективно “працювати” і лише коли вона дійсно “працює”, вона може “не працювати” взагалі.
Це врівноважує людину та дозволяє отримати саме той досвід життя, який і стане знанням, що приводить до мети. Звісно, мета може бути різна, тому людина, що приймає прагматизм, бере на себе всю відповідальність за її досягнення. Ми безумовно радимо прагнути до розумності, гармонії, мудрості, справедливості, добробуту суспільства, його благоустрою та достатку не “просто так”, бо так “треба”, а тому що така мета цілком прагматична і виправдана стратегічно.
Прагматизм не пропонує “звільнення”, не декларує “свободу”, не гарантує “незалежність”. Він просто приводить людину до того, що є. І людина має це визнати, щоб не тільки зорієнтуватись та зрозуміти що власне їй потрібно робити, а й зробити це.
Олег Вікторович Думанський. 30 листопада 2022 року.