НАЙБІЛЬША РОЗКІШ - ЦЕ НАСОЛОДА РОЗУМІННЯ
16. листопад, 2022 в 23:35,
Немає коментарів
НАЙБІЛЬША РОЗКІШ - ЦЕ НАСОЛОДА РОЗУМІННЯ.
Людина від народження до смерті проходить певний шлях, який узагальнено можна назвати - буття. Чи пам'ятає людина, коли вона вперше щось зрозуміла, чи ні, але так чи інакше розуміння починає у якийсь момент відбуватись і з цього моменту зворотнього шляху не буде. Все подальше її буття буде нероздільно пов'язане з розумінням. Їй треба буде розуміти мову, себе, тобто свої потреби та реакції, їй треба буде розуміти інших і їй треба буде розуміти, що відбувається. Звісно, людина у ще один певний момент починає розуміти, що у її бутті присутнє як приємне так і неприємне, і починає бажати приємного та намагатись уникати неприємного. Ну і у момент отримання бажаного, людина починає насолоджуватись. Ніби все просто, як завжди на початку. Але у ще один момент часу людина взнає, про існування насолоди іншого рівня та про шлях до неї. І шлях цей буде визначати всю її подальшу долю, та поки що людина цього не розуміє…
Як не розуміє ще різницю між бажанням та прагненням. Тобто має відбутися процес навчання, щоб розуміти більше. От у процесі навчання, який тепер стає свідомим, розуміння людини буде розвиватись. І від ефективності цього процесу залежить те, чи буде людина досягати бажаного і від чого саме вона буде отримувати насолоду і як. Бо щоб отримувати насолоду ще й від розуміння, треба спрямувати розуміння на саме себе і почати розуміти, як розуміти. Ми задіємо тут цей важливий аспект самоусвідомлення, що завжди характеризує розумово добре розвинену людину.
Розуміння взагалі, складається з менших розумінь виокремлених аспектів сприйняття, які, у свою чергу, складаються із ще менших розумінь окремих процесів аспектів сприйняття і так далі, до найменших елементів сприйняття, з яких складається розуміння і які людина здатна усвідомити. На кожному рівні розуміння існує своя мова, як код або шифр, що і формує можливість його сприйняття.
З цього рівня вже можна визначити розуміння як здатність, що притаманна людині від народження і яку людина може розвинути. Відтепер людина може бути спроможна зрозуміти не тільки правила, закони та своє місце у суспільстві, а й ідеї, які можуть бути прихованими від її розуму. Для цього необхідна увага, яку потрібно сконцентрувати, а для цього, у свою чергу, потрібна енергія. Крім цього, той обсяг даних, на якому базується розуміння ідеї, має бути розміщено у порядку, що забезпечить доступ до нього, тобто він має бути у пам'яті. Таким чином, людина взнає передумови розуміння, яке можна поглиблювати.
Сучасна наука пов'язує розуміння із побудовою нових нейронних зв'язків та руйнуванням старих. Та на шляху цього процесу існують деякі перепони. Людина дізнається про них у процесі навчання, або зустрівши їх. Долаючи ці перепони, вона отримує досвід, який вдосконалює та поглиблює її розуміння.
Природною перепоною може бути велика складність того, що потрібно чи бажано зрозуміти. У такому випадку людина усвідомлює межу свого розуміння, як недостатність власних ресурсів, щоб осягнути це. Таких перепон багато і долаються вони, зазвичай, із часом, який витрачається на більш детальне вивчення питання.
Інші перепони утворюються навмисним або ненавмисним внесенням помилок у сприйняття або структуру опису того, що потрібно чи бажано зрозуміти. У такому випадку людина усвідомлює межу свого розуміння, як нездатність власного способу пізнання отримувати відповіді, що розшукуються. Таких перепон теж багато і долаються вони важко, бо потребують процесу пошуку помилок та факту їх визнання.
Ще одна категорія перепон утворюється при втручанні свідомих або несвідомих факторів у процес фокусування уваги. Долаються вони усуненням цих факторів. Складність таких перепон полягає у тому, що їх іноді долати непотрібно. В такий час спроби подолати це блокування призводять до негативних циклів думок та пов'язаних з ними емоцій, що викликає тільки втрату сил та страждання, а не насолоду і є небажаним станом.
Але, таким чином, людина може усвідомити, що страждання та насолода виступають як батіг та пряник для свідомості людини точно так само, як нуль та одиниця символізують рівні електромагнітного поля у закодованому вигляді. Тоді розуміння сприймається як функція, програмний елемент, який використовує невизначений стан як перехідний процес, що для свідомості людини проявляється як те, що називається - невідоме. Більше того, поблизу невідомого існує таке явище, як іллюзія розуміння, джерело якої міститься у багатьох потребах людини, у тому числі у потребі будь що дістатися насолоди, поки на це є надія. Дуже важко відрізнити розуміння від іллюзії розуміння без досвіду відрізняти, бо призначення іллюзії розуміння - дістатись насолоди прямо зараз, хоча б і низької якості.
Через це, навіть знаючи про перепони і розуміючи, як їх долати, людина не завжди долає їх, бо опиняється у пастці, що створюється іллюзією розуміння. «Навіщо? Для чого це мені? Що я отримаю?» - виникають питання, які були б доречні, якби не одна важлива причина – людина сама прагнула цього. Саме тому неможливо щось зрозуміти за когось, – якщо нема такого прагнення у людини – вона неминуче попаде у цю пастку.
Тим не менше, бувають ситуації, коли потрібно або необхідно примусити людину дещо зрозуміти. Це «дещо» зазвичай добре визначає методи досягнення розуміння та їх ефективність, але застосовується воно до людей «недалекіх», недостатньо розумово розвинених, для яких «а нАшо?» - це національна ідея.
Безумовно, здатність розуміти однієї людини відрізняється від здатності розуміти іншої людини. Одна розуміє швидко, а іншій потрібно більше часу. Та час для розуміння потрібен усім. Це пінг, затримка сигналу, яка визначає час, потрібний для того, щоб розуміння усвідомилось. Чим пінг менший, тим швидше з'являться елементи розуміння, які об'єднаються у свідомості у зрозумілу інформацію, яку можна безпечно задіяти у подальшому. Пінг визначає також і чутливість людини до сигналів середовища, що сприймаються як свідомо, так і підсвідомо. І тут свідомо – означає, що сигнал може бути зрозумілим, або сигнал може бути незрозумілим, та його все ж таки можна зрозуміти. А підсвідомо – означає, що сигнал, що сприйнято, повністю незрозумілий. Ми позначаємо це таким чином, щоб уникнути зайвих складнощів, що можуть утворитися при порівнянні розуміння людей з різною чутливістю. Подібно до того, як різні люди, що почули казку про вигнання Адаму і Єви з едемського саду або майже буквально сприймають цю історію, уявляючи, що так все і було, бо не мають доступу до метафоричного її рівня, або сприймають її суто метафорично, бо більша чутливість до сенсу образів, що задіяна в історії, не дозволяє такій людині уявляти події буквально.
У кожної людини є можливість співставити факти та події буття таким чином, щоб зрозуміти тенденції його плину, але для цього потрібно знаходити чинники та деталі, що пов'язують між собою те, що на перший погляд нічим не пов'язано. Саме в цьому думка, що веде до нового розуміння, відрізняється від звичайної, що веде до підтвердження вже зрозумілого. Той, хто насмілиться пройти за цією думкою далі, зможе знайти чинники, які пов'язують все. Поза всяким сумнівом, розуміння такої людини вийде за межі, що встановлені системою, яка визначає те, що треба розуміти, а що – ні. Звісно, існує те, що людині розуміти не треба. Наприклад, не треба розуміти, як влаштований комп’ютер, щоб ним користуватись. А у випадку, коли людині немає що розуміти, то їй не треба нічого розуміти взагалі.
То як же розуміти історію Адама і Єви? Можна хоть тисячу років перечитувати її та спостерігати за перебігом подій або за потоком даних та так нічого і не зрозуміти, тому що нема у людини знання того, на що саме треба звертати увагу. І це стосується як самої людини, так і того світу, де вона поки що існує. Так, просто з плином часу, з віком людина не стає розумнішою. Не стає вона розумнішою і з простим накопиченням даних у своїй пам'яті. Не стає вона розумнішою і від повторення подій, наступає на ті ж самі граблі без жодного натяку на розуміння. І складається враження що розуміння – це дуже рідкісне явище, а розуміння як процес, від якого отримується насолода – це дійсно розкіш, яку далеко не кожна людина може собі дозволити, навіть у казковому сні.
Одного разу приснився хлопчику сон, в якому він був паном і правителем цілої планети, на якій він створив безліч істот, які побачивши його, падали на коліна і голосно вигукували – «Ти супер! Ти кращий! Слава тобі, Хлопче! Ти шалений! Ти нас усіх зробив! Ох нічого собі який ти крутий!» На його досаду вони більше нічого не вміли, і треба було їх вчити. І раптом він згадав, як одного разу, він був у бабусі з дідусем у селі і дідусь говорив про якогось орла, який тягнув у них зі стада чи то овечок, чи баранчиків. Каменем падав він із неба, хапав кігтями вівцю і ніс її на неприступну скелю, де мав гніздо. А за орлом спостерігала ворона. І сказала вона собі, кажучи, - «та це елементарно, я теж так зможу, чим він кращий за мене? Чуєш, він просто падає зверху і чіпляє кігтями за кучеряву шерсть, а скільки пафосу!…» І вона злетіла над стадом, вибрала собі барана чи вівцю (зверху було незрозуміло), і камнем упала на кучеряву спину…
Коли дідусь прийшов заганяти стадо додому, він побачив, що на спині одного з баранів сидить і палить ворона. «Ось, - сказала вона, показуючи дідусеві на цигарку, - не можу кинути, фізіологія, мати її так , кажу собі, що шкідливо, а все одно курю… мізки з м'ясом пов'язані…»
«Не кажи так про маму, - суворо відповів дідусь, - нахабне створення, що ти знаєш про фізіологію?»
"Як що? Це ж закони нашої природи, - ворона зробила круглі очі, - а хіба не заслуговує на захоплення і поклоніння той, хто створив небо і землю, хмари і зірки, нас з тобою і цього баранця, дивись, яка в нього чудова вовна, і всіх інших баранів, їхні важкі тіла, їхні тверді, як камінь, лоби, і такі високі дерева...»
«Для тих, хто створював усе те, про що ти говориш, це є природною здатністю або здібностями, відкритими ними, - відповідав дідусь, висмикуючи з ворони пір'я, - тому в них немає нічого особливого, а ось вважати, що всі мають цьому поклонятися - це вже пихатість та гординя».
«Дідусю, а хто ця лиса істота, яку ти нам приніс?» - спитав хлопчик, зустрівши дідуся вдома.
"Це ворона, але вона думає, що вона орел" - відповів дідусь.
"А що ми з нею зробимо?" - хлопчику стало дуже цікаво.
«Ми обмажемо її смолою, і або вона приліпиться до чогось до смерті, або до неї щось прилипне, що її і вб'є».
«Уявив себе психотерапевтом? - спитала бабуся, коли хлопчик розповів їй цю історію. - Думаєш, можна змусити кинути палити таким чином?».
«А може, у ворони був поганий зір і вона була в окулярах, а не з цигаркою?» - спитав хлопчик.
«Запам'ятай, сину, - відповіла бабуся, - переносниками гравітаційної взаємодії є кванти гравітаційного поля, що звуться гравітонами. А оскільки гравітаційні сили характеризуються нескінченним радіусом дії, то маса гравітонів дорівнює нулю, зрозумів? І оскільки не існує негативних мас, то найпростішим джерелом (випромінювачем) гравітонів є осцилюючий масовий квадруполь, і ти не дивися на мене так, ніби хочеш сказати, що гравітони у вільному стані не виявлені. Незважаючи на це, реальність цих об'єктів не викликає сумніву».
Олег Вікторович Думанський 16.11.2022